1. Степ широкий розстелився ген до небокраю.
Поміж трав посохлих вітер гірко завиває.
Сонце випалило степ, ні води краплини.
По степу юнак іде в латаній свитині.
Приспів:
Доле ж моя, доле, що ж мені діяти?
Як прийти до батька в дім? Що йому сказати?
Доле ж моя, доле, розстелися степом.
Хто ж мене такого знов додому прийме?
Лишив батька, лишив дім, лишив рідну неньку.
Поміняв на гірку воду матінку стареньку.
Боже! Що я наробив у ту лиху годину?!
І рознісся степом крик блудної дитини.
Скільки горя, скільки сліз зазнав на чужині!
Прости, батьку, тяжкий гріх ти своїй дитині.
Серце кров’ю облилось у старого батька.
Сльози щастя на очах: – Я ж бо сина бачу!
Приспів: Сину, рідний сину, ти ж моя дитина!
Кращі шати одягни, скинь стару свитину.
Сину, рідний сину, ти ж моя дитина!
Обійму міцніше, я забуду провину. 1. Степь широкая расстелился ген до горизонта.
Между трав засохли ветер горько завывает.
Солнце выжгло степь, ни воды капли.
По степи юноша идет в заплатанной свитке.
припев:
Судьба моя, судьба, что мне делать?
Как прийти к отцу в дом? Что ему сказать?
Судьба моя, судьба, розстелися степью.
Кто же меня такого снова домой примет?
Оставил отца, оставил дом, оставил родную мать.
Поменял на горку воду матушку старушку.
Боже Что я наделал в то трудное время ?!
И разнесся по степи крик блудной ребенка.
Сколько горя, сколько слез получил на чужбине!
Прости, отец, тяжкий грех ты своему ребенку.
Сердце кровью облилось в старика.
Слезы счастья на глазах: — Я ведь сына вижу
Припев: сын, родной сынок, ты же мой ребенок!
Лучшие одежды надень, сними старую рубашку.
Сын, родной сынок, ты же мой ребенок!
Обниму крепче, я забуду вину.