Сто тринадцятий іде,
Сто тринадцятий бреде,
І ніхто із них не знає,
Де загубить, де знайде –
Стривай… Стривай!
Наш загін зайшов у ліс,
А за лісом море сліз,
А за небом десь далеко
Рідний дім. Ой як нелегко.
Тримай… Тримай!
А де ж ти? Де ж ти, моя Ганю,
Моє рідне село?
Напевно там, за небокраєм,
Де сонце зійшло.
Ти дітей накорми,
І не кажи їм, не кажи
Про війну.
Жовтневий день догорає,
Жовтий лист понесло,
Та не журися, моя Ганю,
А як сонце зайшло –
Малих поспати вклади,
І хоч на мить позабудь
Про війну…
…Його забрала річка темна,
У вічність понесла
Ай, болить. Вона напевно
В ніч ту також не спала,
Не жди… Не жди!
На цілу вічність тихий сум
Осів в застиглій душі
Та не сприймає смерті ум,
І їй все чулось в тиші:
Іди.. Іди!..
Прокинулась з весною Ганя,
Його рідне село,
Як за веселим небокраєм
Світле сонце зійшло
Так, їхні діти не пізнали
Ту огидну і бридку
Війну…
Та що є пам’ять – я не знаю –
Нове горе прийшло,
Засумувала стара Ганя,
Хоч його й не було —
То їхні діти відправлялись
На наступну, на свою…
…заснуть…
Падав білий сніг даремно
В скроні білі її
Вона пролила в річку темну
Світлі сльози свої,
А ти… А ти?..
Мороз. Їй чулось в тиші,
Як у нього на душі
Палала люта печаль,
Що не вернеться, а жаль!
І пожовтіла вуаль… Сто тринадцатый идет,
Сто тринадцатый бредет,
И никто из них не знает,
Где потеряет, где найдет —
Погоди … Погоди!
Наш отряд зашел в лес,
А за лесом море слез,
А за небом далеко
Родной дом. Ой как нелегко.
Держи … держи!
А где же ты? Где же ты, моя Аня,
Мое родное село?
Наверное там, за горизонтом,
Где солнце взошло.
Ты детей накорми,
И не говори им, не говори
О войне.
Октябрьский день догорает,
Желтый лист понесло,
Но не печалься, моя Аня,
А как солнце зашло —
Малых поспать вклады,
И хоть на миг забудь
О войне …
… Его забрала река темная,
В вечность понесла
Ай, болит. она наверняка
В ночь ту также не спала,
Не жди … Не жди!
На целую вечность тихая грусть
Осел в застывшей души
И не воспринимает смерти ум,
И ей все слышалось в тишине:
Иди .. Иди! ..
Проснулась с весной Аня,
Его родное село,
Как за веселым горизонтом
Светлое солнце взошло
Так, их дети не знают
Ту отвратительную и безобразную
Войну …
И что есть память — я не знаю —
Новое горе пришло,
Загрустила старая Аня,
Хотя его и не было —
То их дети отправлялись
На следующую, в свою …
… заснуть …
Падал белый снег зря
В виски белые ее
Она пролила в реку темную
Светлые слезы свои,
А ты … А ты? ..
Мороз. Ей слышалось в тишине,
Как у него на душе
Пылала яростная печаль,
Что не вернется, а жаль!
И пожелтела вуаль …