Відкриєш мою книгу, поглянь на ці малюнки…
В них віддзеркалюються тимчасові візерунки.
Впадеш у файні барви і віднайдеш свій колір.
Згадай їм наші ті роки, вони ж і твої.
А знаєш, не ховай свою старість!
Як казав мій знайомий: «все перейде в радість – шлях у небо…»
Як гадаєш, скільки ще нам чекати?
Скільки ці ніяки тіла будуть нас ігнорувати,
Лажати, свої мозолі наїдати?
Може ти мені підкажеш, мій кровний брате?
– А знаєш, раніше я тебе вже бачив,
Тебе руйнували, а ти усім пробачив.
– Так, повідав я пригод…
– А як же тебе звуть?
– Український народ.
Приспів:
Хей, ти заблукав! Ти! Хей! Раніше зірки були вищими!
Вищими… Відійди від мене!
Коли мені сумно і сльози вже близько,
Коли опускаюся, падаю низько,
Коли вже немає ні сил, ні надії,
Так само як ти – я вмирати не вмію.
Як я казав раніше, я тебе вже бачив.
Тебе руйнували, а ти усім пробачив.
Так, ми закриєм всім нікчемам рот –
Це говорить мій народ! Откроешь мою книгу, посмотри на эти рисунки …
В них отражаются временные узоры.
Упадешь в красивые цвета и найдешь свой цвет.
Вспомни им наши годы, они же и твои.
А знаешь ли, не прячь свою старость!
Как говорил мой знакомый: «все перейдет в радость — путь в небо …»
Как думаешь, сколько еще нам ждать?
Сколько эти Никаких тела будут нас игнорировать,
Лажать, свои мозоли наедать?
Может ты мне подскажешь, мой кровный брат?
— А знаешь, раньше я тебя уже видел,
Тебя разрушали, а ты всем простил.
— Да, поведал я приключений …
— А как же тебя зовут?
— Украинский народ.
припев:
Хэй, ты заблудился! Ты! Хэй! Ранее звезды были выше!
Выше … Отойди от меня!
Когда мне грустно и слезы уже близко,
Когда опускаюсь, падаю низко,
Когда уже нет ни сил, ни надежды,
Так же как ты — я умирать не умею.
Как я говорил ранее, я тебя уже видел.
Тебя разрушали, а ты всем простил.
Да, мы закроем всем ничтожеств рот —
Это говорит мой народ!