(с) Ліна Костенко — Душа Моя, Знайдибіда!
Душа моя, знайдибіда!
Знайди біду, не вернешся.
Яку біду надибала?
Стоїш і не одвернешся.
Душа моя обпалена,
І, як ти ще жива?
Шукаєш, мов копалини, –
Слова, слова, слова!
Оголеними нервами
Угадуєш словам
Нестачу мікровольта
І зайвий міліграм.
Душа з очима снайпера
В трагічній німоті,
Здається, що вже знайдено.
І знову – ні, не ті!
У легкості вітрила
І в попелі згорань
Ти знаєш слово-брилу
І слово-філігрань.
Оголеними нервами
Угадуєш словам
Нестачу мікровольта
І зайвий міліграм.
Ти дома – тільки в невідомості,
Ще кожен вірш, як перше «ма»
І десь над гранями свідомості
Є те, чого іще нема.
Душа моя, знайдибіда!
Знайди біду, не вернешся.
Яку біду надибала?
Стоїш і не одвернешся.
(С) Лина Костенко — Душа Моя, Знайдибида!
Душа моя, знайдибида!
Найди беду, не вернешься.
Какую беду нашла?
Стоишь и не одвернешся.
Душа моя обожженная,
И, как ты еще жива?
Ищешь, как ископаемые, —
Слова, слова, слова!
обнаженными нервами
угадывает словам
недостаток микровольта
И лишний мг.
Душа с глазами снайпера
В трагической безмолвии,
Кажется, что уже найдено.
И снова — нет, не те!
В легкости паруса
И в пепле Згоранах
Ты знаешь слово-глыбу
И слово-филигрань.
обнаженными нервами
угадывает словам
недостаток микровольта
И лишний мг.
Ты дома — только в неизвестности,
Еще каждое стихотворение, как первое «ма»
И где-то над гранями сознания
Есть то, чего еще нету.
Душа моя, знайдибида!
Найди беду, не вернешься.
Какую беду нашла?
Стоишь и не одвернешся.